ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ПРО ІВАНІВСЬКУ СІЛЬСЬКУ РАДУ (до 2017 року)
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ПРО ІВАНІВСЬКУ СІЛЬСЬКУ РАДУ (до 2017 року)
Загальні відомості
Село Іванівка - адміністративний центр Іванівської сільської ради (до об’єднання в Чкаловську ОТГ), до якої входять села Іванівка, Михайлівка, Степове (колишнє Петрівське – перейменоване ), Студенок, знаходиться на сході Харківської області в 30 км від міста Чугуєва. Роком заснування вважається 1924 (точна дата невідома). Походження назви села точно не встановлено. До Великої Жовтневої соціалістичної революції просторі самі родючі землі від с.Гракове до с.Волохів Яр із заходу на схід та від с.Червоний Яр до с.Миколаївка з півдня на північ загальною площею більше 20 тис. га належали поміщикам. Після вигнання поміщиків в результаті революції 1917 року земля була наділена селянам із віддалених сіл Чугуївщини – с.Великої Бабки, с.Кам’яної Яруги, с.Тетлеги та інших. Починаючи з 1921 року селяни почали переселятися на свої наділи, утворювалися хутори Іванівка, Студенок, Тігри, Новокам’янка, Строгий, Дубишково, Аргуновка, в яких налічувалося від 30 до 50 дворів. Переселялися в основному бідняки, що не могли користуватися наділами на великій відстані із-за відсутності засобів пересування. Селянам-переселенцям держава надавала матеріальну і фінансову допомогу в будівництві житла. Безоплатно будувалися ставки, колодязі, дороги. Проте переселенці не могли обробляти всі землі, а селяни, що проживали у своїх селах почали здавати свої наділи в оренду заможнім селянам та куркулям із ближніх сіл Гракове, Коробочкине, Волохів Яр, Червоний Яр, Вовчий Яр. Багато землі пустувало, чорноземи почали перетворюватися в цілину.
В 1929 році землі, що пустували, були передані Укрцукробурякотресту, який приступив до організації радгоспів. На початку організації був створений радгосп „Індустріальний” з тимчасовою базою в с.Гракове та почалося будівництво центральної садиби радгоспу №5 (нині ПАТ „Агрокомбінат” „Слобожанський”, смт. Чкаловське). В склад земельного фонду радгоспу „Індустріальний” було передано більше 20 тис. га вільних земель. В зону радгоспних земель увійшли й хутори. Селянам було запропоновано залишитися робітниками радгоспу, а тим, хто не захотів, держава відшкодувала вартість нерухомого майна, надала право виїзду та переселення на землі, що не входили в користування радгоспу.
В 1934 році радгосп „Індустріальний” був розділений. Частину земель було передано щойно створеним колгоспам в селах Гракове, Коробочкине, Волохів Яр, Червоний Яр, а на землях, що залишилися (більше 10 тис. га), було створено два радгоспи: №5 та №7. Радгоспу №7 (нині територія Іванівської сільської ради) було наділено 6200 га землі, із них ріллі 5300 га. Радгосп зайняв територію в східному напрямку понад Харків-Ростовським трактом (нині автодорога Київ – Харків –Довжанський) та на південь до села Червоний Яр. Ці радгоспи після їх організації були передані в систему трудових колоній ГПУ, де відбували покарання на той час державні злочинці, головним чином організатори СВУ (Союзу визволення України). В системі ГПУ радгоспи були до 1939 року.
В 1939 році радгосп №7 був переданий Донецькому „Донсвиноводтресту”, де знаходився до 1950 року, а в 1950 році був переданий Харківському тресту радгоспів. В 1957 році радгосп був підсилений за рахунок економічно слабких колгоспів Балаклійського району (бу приєднаний колгосп ім.. Дзержинського с.Волохів Яр з площею земель 3900 га, в т.ч. 3000 га ріллі). Після укріплення (дані на 1.11.1965 р.) радгосп мав у своєму користуванні з урахуванням усіх змін 9332 га землі, в т.ч. 8562 га сільгоспугідь, з них 7463 га ріллі. Із вересня 1941 року по липень 1943 року радгосп пережив окупацію німецько-фашистських загарбників, яка дуже сильно вплинула на економічний розвиток господарства, що було майже повністю зруйноване, знищена техніка. Матеріальні збитки сягнули близько 2 мільйонів карбованців (у цінах 1961 року).
У післявоєнні роки радгосп виріс у високорозвинуте соціалістичне підприємство з високим рівнем механізації. Зведено багато виробничих будівель, житлових будинків та культурно-побутових будівель.
Економічний розвиток радгоспу в довоєнний період з 1934 по 1941 роки
Основне виробництво в радгоспі було м’ясомолочне. В середньому в довоєнні роки в радгоспі було 3000 голів великої рогатої худоби, 3000 голів свиней та 3000 голів овець. Молочна продукція складала близько 65 % до питомої ваги всієї сільгосппродукції. Радгосп вирощував високопродуктивну молочну худобу червоно-німецької породи. Надій досягав 3200 кг на одну фуражну корову. З переходом до Донсвиноводтресту в 1939 році радгосп став спеціалізуватися на відкормі свиней. Різко зросло свинопоголів’я. До початку війни в 1941 році радгосп мав уже 7000 голів свиней. Молочне стадо було значно скорочене. Так, якщо до 1939 року було 1200 корів, то до 1941 стало 700, бо земельні площі використовувалися під зернові фуражні кормові культури. Радгосп в довоєнні роки був рентабельним господарством (рентабельність за останні три довоєнні роки досягала 40%). Різко підвищився рівень механізації. У передвоєнний період у радгоспі було 40 тракторів у п’ятнадцятисильному вимірюванні, що складало 11,3 кінські сили на 100 га. В довоєнні роки широко використовувалася жива тяглова сила коней та волів (було 240 голів коней, 120 пар волів, питома вага яких по відношенню до механізації складала майже 1:1. У зв’язку з недостатньою кількістю автомобілів коні в основному використовувалися на транспортних роботах (перевозка вантажів та внутрішнє обслуговування сільгоспвиробництва). Щорічно в середньому на 1 га вносилося 3 тони органічних добрив. Це давало змогу підняти врожайність зернових культур (за три довоєнні роки вона склала в середньому 21,5 ц з гектара). Такі культури, як цукровий буряк та кукурудза, радгосп не вирощував. Овочі та картопля складали приблизно 1 % усіх посівних площ.
Післявоєнний період економічного розвитку радгоспу з 1943 по 1957 рік (до укріплення)
Ставши на шлях відновлення господарства, працівники радгоспу з перших же днів після визволення від німецько-фашистських загарбників з великою енергією приступили до збору розбитої техніки, почали відбудовувати зруйновані приміщення для худоби та житло для робітників. Уже в 1943 році площа збору врожаю складала 536 га ( 10 % всієї площі, що оброблялася). В 1944 році оброблялося 660 га або 13 %. Йшла війна. Країні потрібне було продовольство. Від працівників сільського господарства на визволених територіях вимагалося максимум зусиль для відновлення довоєнних посівних площ. Було недостатньо робочих рук, сільськогосподарської техніки, було відсутнє насіння, все це впливало в перші роки після визволення на розвиток господарства, особливо в 1944-1945 роках. Та, незважаючи на всі труднощі, вже в 1945 році було освоєно 60 % посівних площ. Було зібрано та відновлено 10 тракторів та дві автомашини. Зростала кількість працівників за рахунок повернення із евакуації та визволених територій. Чисельність працівників у 1944 році склала 140 чоловік, а в 1945 вже 220. Врожайність зернових значно підвищилася. Якщо в 1944 році середня врожайність зернових склала 6,2 ц з гектара, то в 1945 – 14,7. Гірші справи були в тваринництві. Війна знищила все поголів’я великої рогатої худоби, коней, свиней. В 1944 році в радгоспі було 2 свиноматки, 2 корови, 15 коней. В 1945 році поголів’я худоби різко збільшилося за рахунок перекидки з інших областей та за рахунок надходження від західних областей в рахунок репарацій. До кінця 1945 року радгосп мав 124 свиноматки, 270 корів, 170 коней. На 1.01.1946 р. поголів’я склало: велика рогата худоба – 340 голів, свині – 1860 голів, коні – 196 голів. Продуктивність тварин була низька, бо на протязі всього 1945 року йшла перекидка худоби. Різкий підйом у сільському господарстві радгоспу відбувся в 1946 – 47 роках. До кінця 1947 року повністю були розорані всі посівні площі. Вже в 1947 році посівні площі займали 80 % всієї ріллі в обробці. Отримана гарна врожайність зернових культур – озимої пшениці на площі 1300 га по 23,5 ц, ярових зернових на площі 1460 га по 21,6 ц. Підвищилася продуктивність тварин. В 1947 році надій на фуражну корову склав 2360 кг, середньодобовий привіс свиней на відкормі - 275 г. Недостатня кількість сільгосптехніки різко відбивалася на вирощуванні сільгоспкультур ( не було можливості втілювати пропашні культури). Починаючи з 1948 року до 1957 року радгосп повністю стабілізувався ( повністю освоєні посівні площі, поголів’я худоби досягло довоєнного рівня, зміцніла енергетична база, оснащеність тракторами та причепними знаряддями перевищила довоєнний рівень). На протязі 9 років радгосп був рентабельним (1948 – 1957) – 17,5 %.
Економічний розвиток радгоспу в 1957 – 1965 роках
Після укріплення радгоспу в квітні 1957 року за рахунок слабо розвинутих економічно колгоспів, спочатку, особливо в 1957 році, економіка господарства різко погіршилася. Якщо в 1956 році радгосп мав прибуток 76,5 тис. крб., то в 1957 – тільки 15,1 тис. крб.. 1957 та 1958 роки були з гарними кліматичними умовами, а роки семирічки (1959 – 1965 р.р.) – засуха. На протязі 1960, 1962, 1963 років озимі культури вимерзали, а в замін сіяли в основному кукурудзу на зерно. Якщо за попередні два роки до семирічки кукурудза займала 5,2 % посівних площ, то за роки семирічки – 16%. За ці роки врожайність кукурудзи складала в середньому 16 ц з гектара, ярових зернових – 16,7, озимих – 18. Різке підвищення посіву кукурудзи на зерно та зелений корм значно відбилося на собівартості зернових та кормових культур, бо кукурудза в перші п’ять років її вирощування забирала багато ручного труда, потребувала багато механічної обробки. Таке ведення сільського господарства відбилося на культурі землеробства, були порушені сівозміни, частково або повністю були відсутні багаторічні трави та чорні пари, що різко вплинуло на врожайність основних зернових та технічних культур. Нестабільність розвитку рослинництва впливала на розвиток та продуктивність тваринництва – основної галузі в радгоспі, особливо свинарства.
Розвиток господарства після 1965 року
Радгосп №7 був поділений на відділення: №1 (центральна садиба ) – с.Іванівка, №2 – с.Петровське, №3 – с.Михайлівка, №4 – с.Волохів Яр. В окремий підрозділ була виділена свинотоварна ферма.
Постановою Президії Верховної Ради України від 13 грудня 1972 року радгосп №7 був перейменований у радгосп ім..50-річчя СРСР. Тваринництво і надалі залишалося ведучою галуззю господарства.
Розпорядженням голови Чугуївської райдержадміністрації №234 від 16.04.1993 р. радгосп перейменований в „Іванівський”. Після реорганізації в квітні 1997 року радгосп став колективним сільськогосподарським підприємством КСП „Іванівський”, а після розпаювання земель та майна з квітня 2001 року на базі господарства було організовано ТОВ «Агрофірма „Іванівський Лан”, яке існує до цього часу.
В 1996-1997 роках частина земель колишнього КСП „Іванівський” відійшла у користування ТОВ „Агросервіс” ЛТД.
На сьогодні на землях сільської ради крім вищезгаданих сільськогосподарським виробництвом займаються такі підприємства як ПАТ „Агрокомбінат” „Слобожанський”, фермерські господарства. Значна кількість земельних ділянок знаходиться в обробітку громадян. Основною галуззю в сільськогосподарському виробництві стало рослинництво.
Керівники господарства
Радгосп „Індустріальний”:
1929-1934 р.р. – Діхтярьов Петро Тихонович
Радгосп №7:
1934-1939 р.р. – Петренко Микола Іванович
1939-1950 р.р. – Бистрицький Іван Григорович
1950-1956 р.р. – Подзігун Іван Пилипович
1956-1958 р.р. – Ніколаєнко Іван Борисович
1958-1965 р.р. – Тимошенко Григорій Олександрович
1965-1970 р.р. – Тіщенко Семен Іванович
1970-1975 р.р. – Павленко Віктор Григорович
Радгосп ім..50-річчя СРСР:
1975-1983 р.р. – Кулик Володимир Юрійович
1983-1986 р.р. – Галака Володимир Трохимович
1986-1992 р.р. – Дрозд Олександр Васильович
1992-1996 р.р. – Кролівець Геннадій Петрович
Радгосп „Іванівський”, КСП „Іванівський”:
1996-2000 р.р. – Перерва Іван Микитович
2000-2003 р.р. – Шовчко Олександр Миколайович
ТОВ АФ „Іванівський Лан”:
2003-2005 р.р. – Меньшиков Микола Миколайович
2005-2006 р.р. – Літвінов Анатолій Миколайович
2006-2012 р.р. - Шовчко Олександр Миколайович
З 2012 року ТОВ «Агрофірма «Іванівський Лан» очолює Вергун Віктор Гаврилович.
Ветерани сільськогосподарського виробництва
Шуть Євдокія Петрівна – доярка, в 1972 році першою в районі подолала трьохтисячний рубіж, за що була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, в 1975 році нею був подоланий рубіж в 5 тисяч літрів молока, нагороджена орденом Леніна.
Чичеринда Євдокія Карпівна – свинарка, 1975 рік, орден Леніна, орден Трудового Червоного Прапора.
Леонідов Павло Миколайович – комбайнер, 1973 рік - орден Трудового Червоного Прапора, 1978 рік – орден Леніна.
Шовчко Валентина Гаврилівна – бригадир молочно-товарної ферми, повний кавалер орденів Трудової Слави.
Кузьменко Василь Олександрович – свинар, Герой Соціалістичної праці, кавалер орденів Леніна та Трудового Червоного Прапора.
Гура Віра Іванівна – бригадир свинотоварної ферми, кавалер ордена трудової слави ІІІ ступеня.
Прошутя Михайло Федорович – механік тракторної бригади, кавалер орденів Великої Жовтневої Соціалістичної революції та Трудового Червоного Прапора.
Вербицький Дмитро Гаврилович – Указом Президії Верховної Ради СРСР 24 квітня 1948 року присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Куценко Пилип Євдокимович – 1947 рік – Герой Соціалістичної Праці.
Болдижева Олена Микитівна – кавалер орденів Леніна (1947 рік ) та Трудового Червоного Прапора.
Іванівська сільська рада
До 1977 року територія була підпорядкована Чкаловській сільській раді. Рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради депутатів трудящих від 21.03.1977 року була утворена Іванівська сільська рада з центром у с.Іванівка з підпорядкуванням їй сіл Іванівка, Михайлівка, Петровське, Студенок.
Сільську раду очолювали:
1977-1980 р.р. – Вєтчинкін Григорій Костянтинович
1980-1982 р.р. – Крамар Василь Леонтійович
1982-1983 р.р. – Меньшикова Ніна Іванівна
1983-1986 р.р. – Коровкін Володимир Іванович
1986-1994 р.р. – Колісник Андрій Петрович
1994-1996 р.р. – Меньшикова Ніна Іванівна
1996-2000 р.р. – Ахметов Сабірджан Асанович
2000-2002 р.р. – Кролівець Любов Миколаївна
2002 -2016 р.р.– Гончаров Віталій Володимирович
В 2016 році Іванівська сільська рада була ліквідована у зв’язку з добровільним
об’єднанням в Чкаловську ОТГ.
Іванівський НВК
Будівля Іванівського НВК збудована в 1959 році на 186 посадочних місць. Школа постійно розбудовувалася господарчим способом. Зараз до її складу входять:
- дитячий дошкільний заклад, в якому розміщено одну групу дошкільнят і три класи початкової школи;
- спортивний комплекс;
- шкільна їдальня;
- спортивний майданчик
В школі розміщена унікальна оранжерея.
Директори школи:
До 1954 року – Косолапов Михайло Михайлович
1954-1955 р.р. – Рибалко Микола Порфирійович
1955-1960 р.р. – Ковшар Петро Іванович
1960-1963 р.р. – Підіпригора Іван Опанасович
1963-1972 р.р. – Северин Антон Степанович
1972-2005 р.р. – Бондар Антоніна Василівна, почесний громадянин Чугуївського району
2005 - ... – Кобилко Олена Миколаївна.
Заклади охорони здоров’я
Іванівська амбулаторія загальної практики сімейної медицини – створена на базі фельдшерсько-акушерського пункту с.Іванівка в 2001 році. Штат: головний лікар, акушерка, дві медсестри, санітарка, водій легкового автомобіля. В розпорядженні амбулаторії є легковий автомобіль ЗАЗ-1102 „Таврія”.
Фельдшерсько-акушерські пункти – в с.Михайлівка та с.Степове.
Пам’ятні місця
В 1964 році було знайдено поблизу контори радгоспу №7 останки загиблих радянських воїнів у Великій Вітчизняній війні, які були поховані в братській могилі поруч із конторою. На місці заховання споруджено пам’ятник.
В парку по Центральній вулиці споруджено пам’ятник радянським льотчикам, літак яких був збитий німецькими фашистами над с.Іванівка у роки війни.
